Як війна вплинула на освіту в Україні і чи можна змінити ситуацію?

Маємо визнати: спочатку пандемія, а потім повномасштабне вторгення росії докорінно змінили освітній процес в Україні. І вочевидь не у найкращий бік. Якщо перший фактор був глобальним і нещодавно відступив, то другий залишається актуальним саме для нашої держави і поколінь майбутніх фахівців, які зараз навчаються у школах та вишах. Ця молодь разом з нами працюватиме над відбудовою України. Нам необхідно мати якісних професіоналів. Але як посприяти їхньому зростанню в поточних умовах?

Мене звати Денис Гриньов, я керую освітніми програмами в EPAM Україна та виконую роль віце-президента з освітніх питань у Асоціації ІТ України. Більшу частину життя моя робота пов’язана з українським ІТ та вищою школою. Завдяки цьому я можу оцінити поточну ситуацію як з боку бізнесу, так і з боку освітніх закладів.

Загальні тренди

Декілька років тому українська ІТ-індустрія відчувала гостру нестачу талантів: попит перевищував обсяг ринку. Можливості розвитку, достойна компенсація, чудові умови роботи – все це призвело до зростання цікавості до галузі. Щороку мінімум дві ІТ-спеціальності стабільно були у ТОП-10 найпопулярніших серед абітурієнтів. Індустрія була цим задоволена і активно вкладалася у практичне навчання молодих фахівців. Галузь зростала завдяки випускникам українських вишів і тим, хто прагнув  змінити професію.

У 2022-2023 ситуація дещо інша. Абітурієнтів відчутно менше, так й зростання ІТ-сфери стало стриманим спершу через повномашстабне вторгення росії, а згодом через глобальне уповільнення економіки. Проте ІТ все ще залишається однією з найефективніших експортних галузей для України. Вона в значно меншій мірі відчуває на собі руйнівний вплив війни, а професіоналізм і надійність наших фахівців підтримують позитивний імідж держави на світовій арені. Тому ми віримо у відновлення та повернення до минулих темпів росту. І знаємо напевно, що до них треба бути готовими.

Один з факторів такої готовності – наявність якісних молодих фахівців для ІТ. Багаторічний досвід підтверджує ефективність співпраці бізнесу і вищих навчальних закладів: надання техніки, перевірка університетських програм, створення власних освітніх ініціатив і багато інших кроків дозволяють додавати до академічних знань актуального практичного досвіду. Це важливо, адже ІТ – дуже динамічна галузь. І тепер до цієї роботи ще активніше долучається держава: в червні віце-прем’єр міністр Михайло Федоров презентував дорожню карту масштабної реформи ІТ-освіти. Адже Україна робить ставку на розвиток ІТ-галузі: в Мінцифри хочуть  збільшити частку IT у ВВП до $17 млрд до 2024 року. І поєдання зусиль держави, освітньої галузі і бізнесу цьому обов’язково сприятиме.

Виклики сьогодення

На початку повномаcштабного вторгнення на певний час більшість людей і галузей поринули в хаос. Маємо визнати, що всупереч всім планам і підготовці, війна – це безпрецедентний стрес. Цілою країною на якийсь час ми повернулись до базових рівнів піраміди Маслоу: мусили дбати про фізичну безпеку себе і тих, за кого відповідаємо. Саме тому, наприклад, ми з колегами з ЕРАМ та AWS переносили критичні дані 25 українських університетів з фізичних серверів у хмарні сховища. Відчували, що це наш спосіб підтримати галузь освіти і наших партнерів в скрутні часи.

Але люди пристосовуються до найскладніших умов і продовжують жити і працювати, хоча й по-новому. Деякі викладачі мали змогу виїхати і навчатися або навчати за межами України. Це дозволило їм наблизитись до норм європейської та американської освіти. Зауважу, що насправді рівень підготовки в українських університетах досить високий, проте наші програми не завжди актуальні. Історично ми дещо відстаємо через повільну комунікацію з міжнародною науковою спільнотою. Але вже понад рік я спостерігаю як найпроактивніші викладачі різних українських вишів відшукують нові можливості для спілкування з закордонними колегами, обміну досвідом, покращення програм для наших студентів. Сподіваюсь, що поступово відрив зменшиться завдяки все більшій кількості відповідальних і зацікавлених викладачів і регулярному обміну досвідом як особисто, так і завдяки спеціалізованим базам і мережам. Підкреслю, що саме обміну: адже у деяких напрямках українська освіта теж може надати вдалі напрацювання закордонним колегам. ІТ – один з них.

Підтягувати свій рівень треба і українцям. І зокрема вивчати англійську. За даними нещодавніх досліджень Київського міжнародного інституту соціології менше чверті громадян можуть читати, писати і спілкуватися цією мовою на побутовому або на професійному рівнях. Це невтішний показник, адже для країни, що орієнтована на євроінтеграцію, вкрай важливо зменшувати мовний бар’єр у спілкуванні з міжнародною спільнотою. Недарма Президент запропонував Верховній Раді закріпити статус англійської як однієї з мов міжнародного спілкування на державному рівні. Тобто для цілої низки фахівців вона стане такою ж важливою, як і безпосередні професійні знання. І працювати над покращенням рівня англійської треба вже сьогодні.

Загалом можливість вільно комунікувати вкрай важлива для якісної освіти. Це сприяє як обміну досвідом, так і загалом більш швидкому вивченню матеріалу. Ще за часів пандемії ми в EPAM University Programs підрахували: для засвоєння однієї і тієї ж програми нашим участникам треба 12 тижнів у разі офлайн-навчання і 14 тижнів – в онлайн-режимі. Чому так? Бо під час традиційного навчання початківці мають безпосередній доступ до менторів та лекторів і можуть тут і зараз неформально обговорити складні моменти. Така освітня екосистема дозволяє швидше знаходити вірні рішення і прогресувати в навчанні. Водночас в онлайн-режимі у студентів є тенденція намагатись вирішити питання самостійно. Вони встигають марно витратити певний час, перш ніж напишуть ментору. Саме тому ми віримо у силу офлайн-комунікації і прагнемо відновити навчання у гібридному режимі як тільки це буде безпечно для учасників і викладачів наших освітніх програм.

Як можемо допомогти вже зараз

Насправді, я пишаюсь тим, що абсолютна більшість учасників галузі не припинила свою підтримку освіти через війну. Окрім традиційних освітніх програм для студентів та світчерів (людей, які змінюють професію) з’явились найбазовіші курси для широкого загалу (як от IT Generation від Мінцифри, Binance, Львівського ІТ Кластеру та інших партнерів, курси Вінницької ІТ академії, IT Fundamentals від EPAM Ukraine тощо), стипендії і можливості для ветеранів, вдів/вдівців і дітей героїв (наприклад, гранти від American University Kyiv (AUK), KSE Foundation та інших), компанії і організації створюють програми для внутрішньо переміщених осіб тощо. Ініціатив досхочу і абсолютна більшість з них безкоштовні або навчання покривається за рахунок грантів. Зрештою ІТ-галузь – це не лише про бізнес, але й про соціальну відповідальність і підтримку суспільства.

Інший важливий аспект, який доповнить якісну вищу освіту – можливість практики для молодих фахівців. Вони мають отримувати не лише фундаментальні знання, але й реальний досвід розробки і роботи в команді. Все це можуть надати ІТ-компанії. Ми робили це раніше, необхідно продовжувати і зараз. Адже тепер ця підтримка ще важливіша для старту кар’єри в непрості з точки зору економіки та попиту часи.

Якщо зробити крок назад , то нам варто серйозно замислитись над збереження талантів в Україні. Станом на березень 2023 понад півмільйони школярів залишаються за межами держави. Дехто з них вступатиме в європейські чи американські університети. Частина абітурієнтів залишає Україну і зараз. В багатьох випадках на цьому наполягають батьки: адже безпека дітей є першим пріоритетом. Щодо мене, то я особисто довіряю державі, вірю у Перемогу і обираю вже зараз працювати на відбудову України. Саме це ми транслюємо старшокласникам-слухачам програми PreJunior від ЕРАМ та Асоціації ІТ України. І розуміємо, що держава має покращити безпекові умови в навчальних закладах і все ж таки завоювати довіру батьків, які піклуються про майбутнє своїх дітей. Звісно, це потребує значних інвестицій.

Ще один розповсюджений аргумент батьків, коли мова йде про вступ у закордонний вищий навчальний заклад – якість освіти. Мовляв, вона апріорі вища за українську. Але правда в тому, що коли мова йде про провінційний європейський чи американський виш, а не про навчальний заклад рівня Ягелонського університету, Сорбони, Гарварду тощо, то це тверждення є дуже суперечливим. Не варто недооцінювати українську вищу школу.

Є ситуації, коли після декількох років або завершення навчання за кордоном студенти приймають рішення про повернення додому, в Україну. Добре, якщо дорослі не стають на заваді їхнім планам. В такому випадку ми отримаємо висококваліфікованих фахівців з унікальним досвідом, які посилюватимуть нашу державу. І наступний крок – забезпечити їх робочими місцями, можливостями не просто для заробітку, але для побудови кар’єри і професійного розвитку. І це важливо для всіх галузей: як критичних, які сприятимуть відбудові, так і будь-яких інших. Такою є ще одна спільна задача держави і відповідального бізнесу.

Розпочинаємо з себе

Повномасштабна війна так чи інакше змінила українців і додала обов’язкових базових навиків, якими ми маємо користуватись. І це звісно стосується як зрілих, так і молодих фахівців.

Славнозвісна стресостійкість стала ще важливішою, ніж раніше, і напряму впливає на бажання навчатись і розвиватись. Я для себе напрацював навик відокремлюватись тимчасово від того, що коїться навколо, заради продуктивної роботи. Якщо перевести на мову об’єктно-орієнтованого програмування (ООП), то це схоже на інкапсуляцію. Це допомагає мені бути результативним всупереч війні.

Інформаційна гігієна і основи кібербезпеки. Гадаю, тут не треба додатково пояснювати. Це потужний спосіб протидіяти ворожим ІПСО і зберігати здоровий глузд.

І звісно нам всім варто налаштуватися багато працювати. Адже попереду Перемога і відновлення України. Ми маємо бути готовими використовувати наявні навики і знання і обов’язково отримувати нові.